Разговор, подслушанный на автобусной остановке в пгт Сухолучье в ожидании автобуса на Киев.
Беседуют две местные жительницы репродуктивного возраста.
- …Мені проще, спокойніше їхать самой на автобусі. А то – бігом, бистрєй, мені туди надо, давай… Корочє, їдем туди, куди йому надо. А тоді вже туди, куди йому надо, на заправку, чи куда – сиди, жди мене. Це часа два-три. Ходиш по двору наче придурок. То мені – нє, хай лучше спить. Так мені проще.
-Ха-ха!
-Бо то сначала бігай-бігай як сраний віник, а потом сиди, жди його!
*Шум проходящих иномарок*
-Тому в послєднє врем’я їдем на Димер, він мене висаджує, я собі йду, він собі їде.
*Шум проходящих иномарок*
-Ми його с Лєнкой тоже чекали якось. Нє, не з Ленкой, з Олей.
-Максім – то вообще. Коли Максім каже десять минут – це минут двадцять п’ять. Коли Максім каже полчаса – може через полчаса токо собиратись.
***
-А єслі кудись ми спішим і кудись їдемо на врем’я, то, блін, всьо: ми ніколи не приїзжаєм воврем’я. Єслі на день рожденья нас приглашають, то вже знають. Например, єслі на чотири, Максиму кажуть: на три.
*Шум проходящих иномарок*
-Кума вже висікла, вона за час-за півтора раньше… вона каже: ви шо, тіпа ненормальні, ви шо, прикалуєтесь? А він: «Я щас, я щас…» приїжджає, кароче: йому поїсти, помиться надо. Кажу: «Зачем ти їси? Ти ж ідеш на день рожденія».
А потом ще приїде і все равно дома поїсть…
Ну зачем тоді вообще йти на тот дєнь рождєнія, якщо ти додому приходиш і їси?! Їж там!
-Ха-ха.
-Я наоборот перед тим, як іти на дєнь рожденія, нічого не їм. Щоб там нормально поїсти.
*Шум проходящих иномарок. Разговор становится неинтересным*
